УМАНСЬКИЙ ФУТБОЛ ВІД ІГОРЯ СОБОЛЕНКА

Каталог статей
Меню сайту
Форма входу
Категорії розділу
Мої статті [11]
Пошук
Наше опитування
Гравцем чи уболівальником якої команди ви є?
Всього відповідей: 331
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Друзі сайту
ГОРОДИЩЕ on-line
Головна » Статті » Мої статті

Олександр Казанюк - найяскравіша зірка нашого футболу! Частина 1.

Казанюк Олександр Федорович

4 січня 1978 р.

м.Умань

 

Ця зустріч відбулася в 2004 році, але та розповідь, опублікована в уманській газеті «Хроніка», про нашого героя не втратила своєї актуальності. Навпаки – за цей час він остаточно укріпився на умовному Олімпі місцевого спорту. І не знайдеш в нашому місті жодного , хто б саркастично посміхнувся, коли по відношенню до цієї скромної молодої людини говорять як про зірку. Мова про Олександра Казанюка.

-          Саша, давай розпочнемо з анкетних запитань.

-   Добре. Народився я 4 січня 1978 року в Умані. Батьки – Федір Федорович та Любов Степанівна. Навчався в школі №6. Одружений. Моя кохана дружина теж має відношення до футболу. Крім того, що вона справжній уболівальник, її батько знана в міському футболі людина – Михайло Столяров. Маю двох дітей – Єгора та Катюшу.

-          А коли в твоєму житті появився футбол?

-   З 2-го класу-саме тоді вперше прийняв участь у змаганнях між школами. Першими своїми тренерами вважаю О.Карнаушенка, В.Н.Лейбовича та В.І.Збаржевецького. В 17 років потрапив в заявку команди «Ятрань», яка в середині 90-х приймала участь в аматорській першості України. Але грав мало – поки що зарано було.

-          Так, непогана була команда і виступала (особливо в 2-му своєму чемпіонаті) пристойно. Але в 1996-му припинила своє існування.

-  Дійсно, і ми з Рєпіним першими подалися до сусіднього Тального і в 1997-му святкували перемогу в кубку області. А наступного року в команді КХП опинилися і інші наші земляки (загалом їх число сягало вісьми) і розміняли срібло обласного чемпіонату-97 на золото двох наступних сезонів. Правда, другого чемпіонського титулу я не маю – в 1999-му я грав в Умані за «Білосвіт». А з 2000-го я знову був в колективі з «тальнівчанами» - нас поєднав «Ікар».

-          Ці роки особливо приємно згадувати уманським уболівальникам …

-    Ми вибороли три кубки області, але тих же три рази нам не вистачило самого мізеру, щоб стати чемпіонами. Саме це дещо засмучує.

-          На цей період припадає і ваш закордонний досвід?

 -   Разом з Сергієм Рєпіним ми поїхали на роботу до Ірландії. Провели там 4 місяці. Де тільки не працювали. Господаря попросили звести з тренером місцевої команди «Бредлів Юнайтед» (а жили в Лісморі). Зіграли 10 матчів в їхній любительській лізі. Мені вдалося провести 4 мячі. Провели навіть матч у збірній «свого» регіону. Вражень-море. Суто британський футбол. Спочатку було важко, а згодом наладилося. Сподобалося. Можна було проявити техніку, британці переймалися більше своїми бійцівськими якостями. Що цікаво, вони дійсно будуть по-справжньому грати до самого фінального свистка, незалежно від рахунку. І все ж рівень нашого чемпіонату області повище буде. Побутові умови були нормальні. Але закінчилася віза. Залишатися було важко- вдома залишалися родина, мала дитина.

-          А коли ти вперше спробував пробитися до професійної команди?

-          Перша спроба – смілянський «Локомотив». На початку 98-го був на зборах (тренер

Славінський П.І.), вже «Український футбол» навіть повідомив про підписання контракту. Але клуб вже доживав свій вік. Навіть не дограли той сезон. Відчувши це, не ризикнув. Потім була вища ліга Молдови – «Ністру» (Атаки). Пробув в 2000-му році там неділю, але агент багато захотів і клуб засумнівався. Мав також варіант із Польщею. І хоча команди, куди налаштовувався, вже не існувало,-все ж ризикнув і поїхав туди. Дві неділі побув в якійсь аматорській команді. Все було «на мазі». Але в тій лізі не мали права грати іноземці. Тренер обіцяв влаштувати в професійну команду, та я не став чекати – повернувся. Взимку покликали в Черкаси – вони тоді грали в першій лізі. Разом з Сергієм Янчуком подумали й таки знову вирушили до Атак - перед самим Новим Роком. Він тоді підійшов команді, а я – ні.

               Влітку 2002-го проходив у команду 2-ї ліги «Олімпія» (Южноукраїнськ). Але пропонували пів ставки – саме на той момент у них не було місця. Я не погодився.

               Зима 2002-2003. Спочатку на зборах з «Олімпією» в Ялті. Тепер мені знайшли повноцінне місце. І в основу пробився. Навіть гол першоліговій Охтирці забив. «Український футбол» знову випередив події – повідомили про підписання контракту. Та й умови мене влаштовували. Але почали створювати (відроджувати) команду в Черкасах. С.Ю. Монке приклав максимум зусиль тут, в Умані, і я знову рушив до Криму – наздоганяти «Черкаси». Практично відразу вдалося зарекомендувати себе. Команда обрала капітаном – перед першою грою в аматорській лізі. Зіграв у всіх восьми іграх. Забив 4 голи. Влітку ми дебютували в другій лізі. В першій же грі в Одесі забив «Чорноморцю-2». Вдома навіть не повірили. Самою пам’ятною того року була гра на кубок з Охтиркою. Сама драматична – в Кривому Розі, де виграючи, ми за 7 останніх хвилин програли. Тієї осені Фортуна повернулася до нас спиною – скільки втратили на останніх хвилинах. Можливо не вистачало досвіду.

-          А яка різниця між командами різних ліг ?

     -    З класним командами грати простіше – там більше футболу , тут більше біганини. Що стосується Пучкова (перший тренер в Черкасах), то він мені багато що дав. Навіть в елементарних речах. Цим тонкощам не вчили – він сам за рахунок свого ігрового досвіду розповідав, міг багато на полі показати.

     -  Що ще було пам’ятного в тому сезоні?

     - Врізалося в пам'ять, як виходив в Умані на матч чемпіонату області ФК»Черкаси». Був шокований підтримкою глядачів. Справжній стимул. Що приємно. То приємно! В команді навіть всі збуджені були – ще довго підтрунювали – ти вдома справжня зірка!

       В міжсезоння, аналізуючи гру черкаської команди, часопис «Український футбол», відмітив Казанюка як лідера колектива і як справжнє вікриття сезону. Тоді ж відбулися і зміни на тренерському містку ФК «Черкаси». Пучкова замінив не менш відомий в минулому футболіст Щербаков. Команда продовжувала пошук своєї гри і на фініші турніру видала переможну серію з 4 матчів і піднялася із дна таблиці до 8 місця. Наш герою зберіг за собою місце в стартовому складі. Правда, знизилася результативність – до 5 голів у першому колі додав лише один.

      Наступний чемпіонат ФК «Черкаси» продовжив в тому ж дусі – накопичував міць. Але осінь запам’яталася, насамперед, вдалим виступом у Кубку України. Представник другої ліги здолав першолігову «Скалу» і авторитетний «Чорноморець». І лише старожил «вишки» «Таврія» в серіїї післяматчевих пенальті зупинила збурювачів спокою. Загалом Казанюк в тому сезоні повторив свій стрілецький результат – 6 голів.

    Але влітку 2005-го Саша вирішив розірвати стосунки з головною командою Черкащщини. На те у нього були мотиви. Казанюк опинився в команді з не менш (якщо не більше) славним минулим і не менш амбітними планами на майбутнє. Це був ПФК «Олександрія» (свого часу у вищій лізі - «Поліграфтехника»). В чемпіонаті 2005/2006 колишній клуб Олександра взяв курс на підвищення у класі, але і «Олександрія» зуміла зробити такий же крок! І чималою в такому успіху була заслуга уманчанина – Казанюк  заслужив довіру у знаного тренера Покори і був стабільним гравцем стартового складу. Та ще й покращив свій рекорд – тепер він мав 7 забитих м’ячів! Пам’ятаю повідомлення, що на дійшло від Саші, коли він разом з командою після матчу у Кривому Розі виборов путівку до першої ліги.

      В Умані раділи успіхам земляка, який став далеко не останнім гравцем у другій лізі. Тепер чекало випробування першою лігою. Як то воно буде? Все вийшло якнайкраще! Наш козак і на цьому рівні відмінно проявив себе і навіть спромігся ще вище підняти планку свого бомбардирського рекорду – тепер це були 8 мячів ! Як виявилося – це був лише період адаптації. Осінню 2007 тільки за перше коло чемпіонату славний хлопак з Умані відвантажив суперникам 9 мячів і довго тримався в числі кращих стрільців другого за значенням дивізіону українського футболу. Правда, в другомі колі Саша (доволі традиційно для себе) збавив оберти, але підсумкові 12 голів були теж авторитетним показником!

     Казанюк доволі комфортно почувався в Олександрії. Він став просто улюбленцем місцевих уболівальників. Команда була міцьна, завжди перебувала на верхніх щабелях таблиці. Правда, в силу мотивів відомих лише керівництву клубу ( а президент там доволі авторитетний, відомий з кращої сторони і завжди продумуючий ситуацію наперед) ПФК «Олександрія» не робила останній крок і не втручалася в реальну боротьбу за вихід до Премєр-ліги. А те, що за рівнем не так багато для цього залишалося, засвідчив просто гарматний залп олександрійців у кубку України осінню 2008-го. Розпочали з виїзної перемоги 2:0 в Дніпродзержинську. В 1/16 до Олександрії завтали славні «Карпати». Поїхав середняк «вишки» до Львова з поразкою 0:1. В наступному колі чекав вже справжній гранд вітчизняного футболу – «Дніпро». Оскільки це було подією не лише для містечка на Кіровоградщині а і для друзів Олександра – з Умані вирушив мікроавтобус з шумною і веселою групою підтримки. Такої нагоди побачити нашого друга в протистоянні з таким суперником втратити ми не могли. Матч розпочався із швидкого гола на 4 хвилині фаворита протистояння. Все? Але не так сталося як комусь гадалося! За шаленої підтримки заповненого затишного садіону «Ніка» (і нашої в тому числі) господарі не знітилися. І змогли ще в першому таймі відігратися. Рахунок не змінився навіть після додаткового часу. А в драматичній серії пенальті (а що бувають інші?) путівку до чвертьфіналу вирвали олександрійці. Наш Казанюк відіграв 89 хвилин. В додаткові пів години його на полі не було. І врізалося в пам'ять, як в одному з моментів господарі заробили право на штрафний і по трибуним чути було певне розчарування – «Ех, точка Казанюка а його немає вже на полі…» Годі й говорити, що почуття гордості за земляка лише підсилилося. А наскільки праві були ті знавці з Олександрії вся Україна дізналася скоро!

    В ¼ жереб підкинув ПФК «Олександрії» вже просто мега-суперника – донецький «Шахтар»! Питання не стоїть. Їдемо! Тепер уболівальників з Умані вдічі більше. Але всім нам з квитками, що були в дефіциті через ажіотаж, допоміг Казанюк. На металевій огрожі, що відділяє поле від трибун вивішено саморобний банер «Умань за Казанюка»! Провідний спеціалізований тижневик «Футбол», що практично ніколи не опускався нижче рівня Премєрліги, навіть відмітив, що в улюбленця Олександріїї є персональні уболівальники навіть з Умані! Після того матчу багато хто , мабуть, поцікавився хто ж це такий… На 34-й хвилині пересипаний дорогоцінними зірками в складі «Шахтар» з доволі спірного пенальті відкриває рахунок. Здається, все логічно. Не багато стурбувалося штрафним, який арбітр призначив біля штрафної гірників, правіше від центра. До м’яча підходить капітан олександрійців. Хто не зрозумів – цю почесну місію виконував Казанюк. Розбіг. Удар лівою ногою і м’яч по неймовірній дузі оминає велику помаранчеву стінку і влітає в самісіньку дальню «девятку» - відчайдушний стрибок Рустама Худжамова (на той момент – один з голкіперів збірної України) не рятує «Шахтар»! Олександрія просто здригнулася від екстазу! А наш стан просто описати словами немає можливості! Цей шедевр потім неодноразово крутили усі національні телеканали…

    В другому таймі господарі знахабніли ( в кращому розумінні) і мали дві чудових нагоди навіть вийти вперед. І коли цілком реальним стало перегравання в Донецьку, на останніх секундах гранд вирвав перемогу 2:1. На той момент Казанюка не було на полі – у жорсткому зіткненні з Федецьким на 70-й хвилині обидва гравці отримали травми… Можливо, Саші не вистачило, щоб зупинити майбутнього володаря Кубка УЄФА…

   Ну а взимку Саша, якому під силу виявився і перший дивізіон, пішов на підвищення. Тренер Пучков, що стояв у керма відроджуваного ФК «Черкаси» (який потім, доречі, за сумною для обласного центру традицію зробив круте піке в чергове забуття), запросив до очоленої ним «Таврії» іще одного футболіста з Черкащини (лідером сімферопольців, навіть кращим бомбардиром Премєрліги був Ковпак зі Сміли, в складі був і канівчанин Карамушка). Тепер ця команда була в центрі уваги уманських уболівальників. Всі намагалися упіймати будь-яку інформацію із табору «Таврії» з думкою – як там наш Саша? І ось збори позаду і останнього дня зими 2009-го року в Полтаві  сталася історична для нас подія – у вищій лізі дебютував корінний уманчанин! Далі Казанюк здебільшого виходив на поле (загалом 10 разів), хоча гравцем стартового складу таки не став, нажаль. Влітку контракт не було продовженно. Президент «Таврії» скромно згадав всіх, хто залишив його клуб, і детально зупинився на особі Казанюка.  Сімферопольці віддали перевагу своєму земляку, більш молодшому (та ще й гравцю збірної) Голайдо.

     В розмові з Казанюком було все цікаво. Немов це був наш перший космонавт! Ну майже :)

     - Ну і як тобі у вищій лізі? Велика різниця?

     - В організації справ у клубі я різниці не відчув. Справа в тому, що ПФК «Олександрія» один із самих благополучних і стабільних клубів першої ліги. У нас там і база є і умови не так щоб гірші ніж в «Таврії» (тут навіть згадаю, що Саша так і не зміг дістати для мене ігрову футболку свою – зайвої там просто не було! То лише фани «Шахтаря», «Динамо» і «Дніпра» можуть собі таке щастя придбати – далеко нам ще до Європи! Але він не забув мені привезти сувенірну – копію справжньої!)

     - А в ігровому плані?

     - Я сам переконався, що більше всього грають у вищій лізі, більше всього бігають – у другій… Грати дуже цікаво!

     - Був шанс залишитися?

     - Був. Тренер ( Пучков) мав бажання мене залишити ( від себе додам, що якби не хотів – то не знаходив би хоч 15-20 хвилин для півзахисника в кожному матчі). Але в Сімферополі далеко не все він вирішує. Як і в багатьох наших клубах є багато зацікавлених людей, що впливають на прийняття подібних рішень…

        На сезон 2009/2010 Казанюк повернувся до Олександрії. ПФК прийняв повернення свого капітана. Правда, виявилося, що міг Олександр і у вищій лізі продовжити свою кар’єру – була пропозиція від київської «Оболоні».

-          А чому ти не обрав цей варіант ?

-    Справа в тому, що я буквально за годину до цього дав слово ПФК «Олександрії» , що я повертаюся до них.

В цій відповіді – весь Олександр Казанюк. Для людини її слово не є порожнім звуком!

         Сезон команда розпочала ні шатко ні валко. Змінили тренера Коваля на Ковальця. Саша не у всіх матчах приймав участь – завадила травма.

    В зимове міжсезоння ще раз змінився тренер – Ковалець очолив «Оболонь» а на його місце прийшов Володимир Шаран.

 

Категорія: Мої статті | Додав: Соболенко (22.02.2010)
Переглядів: 1885 | Рейтинг: 5.0/2
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:



Copyright MyCorp © 2024
Зробити безкоштовний сайт з uCoz